Немає теплішого вогнища за родинне. Батьки, діти, онуки — найрідніші між собою люди, з'єднані в сім'ю Божою волею.

Родина, сім'я — це велика сила. Тільки вона є надійним і незрадливим захистом від усяких життєвих негараздів.

Взаємини батьків і дітей — це споконвічна проблема, від позитивного вирішення якої залежить благополуччя нашої держави, адже сім'я — це державна структура.

Дружні, спокійні, врівноважені стосунки між батьками і дітьми — це запорука здорового морального клімату в суспільстві. Не може людина творчо працювати, навчатися, якщо її щось пригнічує, тривожить, якщо не все гаразд у сімейних стосунках.

Батьки завжди бажають своїм дітям щасливої долі, просять у Бога благословення для своїх синів і дочок, мріють бачити їх щасливими і здоровими, добрими і порядними людьми.

Батьківська суворість іноді сприймається дітьми негативно, бо вони не завжди вміють і бажають прислухатися до мудрих порад, не хочуть вчитися на чужих помилках. У таких випадках між батьками та дітьми виникають непорозуміння, і, як правило, саме мама й тато усувають ці конфлікти, тактовно й доброзичливо пояснюють дітям, хто в чому помиляється.

Вважаємо, що найголовнішим у сімейному вихованні мусить бути взаємоповага між старшим та молодшим поколінням, уміння зрозуміти, вислухати одне одного, підтримати, пожаліти. Любов — ось те почуття, яке робить сім'ю міцною, нездоланною у будь-яких життєвих випробуваннях.

Тільки родина — опора в житті кожної людини. І те, якою буде погода в домі, яким теплим та ясним буде родинне вогнище, залежить і від батьків, і від дітей.

Пам’ятка для батьків  щодо успішної взаємодії з обдарованою дитиною

Плекаючи обдарованість дитини, батькам необхідно:

• приймати дитину такою, як вона є, а не розглядати її як носія талантів;
• давати дитині змогу самостійно шукати вихід із ситуації, що склалася, розв’язувати завдання, яке їй під силу, навіть, якщо батьки вважають, що самі впораються ліпше та швидше;
• не тиснути на дитину, не навязувати своє бачення у виконанні певної справи, але за потреби бути готовим прийти на допомогу;
• відповідаючи на поставлене дитиною запитання, не піддаватися спокусі розповісти про предмет усе, що батьки знають самі, а надати конкретну відповідь;
• виявляти серйозне ставлення до запитань і висловлювань дитини;
• надавати можливість дитині демонструвати свої знання;
• належно облаштовувати місця для занять дитини улюбленими справами;
• надавати допомогу дитині в поліпшенні результатів її роботи;
• привчати дитину мислити самостійно;
• регулярно читати дитині цікаву з пізнавального боку літературу;
• спонукати дитину до фантазування, вигадування історій;
• уважно ставитися до особистих потреб дитини;
• не карати дитину за ненавмисно зроблені помилки;
• надавати змогу в її експериментуванні з навколишнім середовищем у пізнавальних цілях;
• учити дитину не боятись проблем, а розвязувати їх;
• надавати допомогу дитині в її особистому розвитку;
• виховувати в дитині позитивне ставлення до своїх здібностей;
• довіряти дитині;
• стимулювати самостійність дитини.

Консультація для батьків агресивних дітей

При взаємодії з агресивною дитиною:

·  Приймайте дитину такою, яка вона є;

·  Висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

·  Розширюйте кругозір дитини;

·  Включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значення у виконуваній справі;

·  Ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.

Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися.

Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження, то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

Консультація для батьків дітей, які відчувають страхи

Що таке дитячі страхи — вияв природної боязкості, вередування чи наслідок нервованості та переживань, яких зазнала мати під час вагітності? На відміну від багатьох інших дитячих проблем, про які фахівці часто з повною впевненістю заявляють батькам, що з віком усе мине, дитина переросте, —про цю так сказати не можна. Дитина росте, і страхи ростуть разом із нею.

Природу страху зрозуміти складно. Це одне з почуттів, яке людина відчуває з перших днів свого життя. Здавалося б, чого боятися новонародженому маляті? Та вчені довели, що страх і стурбованість матері передаються дитині. Підростаючи, діти розуміють, чого бояться батьки, через що нервують, і починають боятися разом із ними. Малята бояться чимось засмутити старших, потрапити під гарячу руку, бояться почуватися непотрібними дорослим. Інколи страхи роздуваються до величезних розмірів.

Зміст страхів багато в чому визначається віком. У дітей до одного року він виражається в інстинктивній тривозі при голосних звуках, відсутності матері, появі чужих людей. У два-три роки діти бояться самотності й темноти. До шести років у них розвивається бурхлива фантазія, образне мислення в поєднанні з наївністю та сугестивністю. Книжки, фільми, почуті розмови й реальні події дають багату поживу для фантазії. Звідси й страхи, пов’язані з враженнями, отриманими ззовні. Страхи збільшуються, конкретизуються, супроводжуються агресією. Діти бояться казкових героїв, що уособлюють зло, вигаданих дитячою уявою істот, які «ховаються за рогом» або «живуть під ліжком», страшних снів, батьківського покарання, бійки, скандалу, смерті близьких, грози, буревію, пожежі.

На жаль, дорослі не завжди звертають увагу на те, що їхню дитину переслідує якийсь страх, і вже тим паче не переймаються тим, що коїться в душі їхнього сина чи дочки. Чимало дітей не схильні ділитися своїми переживаннями. Причин може бути безліч, приміром страх здатися боягузом, або ж, що нерідко трапляється, дитина боїться так сильно, що сама думка про розмову на цю тему жахає її. Страх може бути зовсім незначним, на думку батьків, але в сприйнятті дитини він цілком живий і реальний.

Якщо дитина відчуває страхи:

·  Приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;

· Розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

·  З розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

·  Заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

Консультація для батьків дітей, схильних до брехні

Джерело брехні

Страх. Найчастіше це прагнення уникнути покарання. Зрозуміло, що йдеться про проблеми у сімейному вихованні. Дитина у такій сім’ї повинна чітко підкорятися волі батьків, їм не суперечити. З часом, малюк починає віддалятися від батьків, приховувати справжні свої думка і дії, а згодом - схилятися і до брехні.

Батьки! Нагадуємо всім відомий факт, що Ви є зразком для наслідування. Часто все починається з того, коли діти стають свідками брехні зі сторони батьків. Дитина запам’ятовує такі ситуації, а згодом, такими штампами, обов’язково, скористається. І тут, головне… почати, а вдруге - вже буде значно легше. І чим довше дитині вдається обдурювати дорослих, тим складнішою стає проблема виходу на шлях правди.

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

·   Частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

·   Якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з’ясувати причину неправди;

·   Знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв’язати цю проблему; не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

Консультація для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції –це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи занять танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно чинити роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.